Гідна старість у будинках престарілих України

Вчора зустріла знайому — не бачилися близько року. Йде втомлена, ледве ноги пересуває. Запитую як справи, і бачу сльози на очах. Виявляється, у Олени злягла мама, якій 82 роки.

Мама потребує щоденного догляду й тепер Олені потрібно три рази на день бігати до неї — погодувати, змінити памперс, відповісти кілька разів на одне й теж питання: «А хто ти та як увійшла до кімнати?». Добре, що Олена на пенсії та можна дозволити собі розпоряджатися особистим часом.

Маючи свою сім’ю, двох онучок, Олена не може приділяти нікому увагу, тому що безпорадна мама. «Молодшій внучці вже близько року й вона мене не знає. Беру на руки, плаче — чужа», — з сумом повідала пенсіонерка, яка колись стільки часу приділяла старшої внучці. «Другий рік не тільки без відпочинку, але і самій полікуватися немає можливості», — нарікала Олена.

Забрати маму до себе, значить втягнути чоловіка в неприємну картину миття і прибирання після чужої лежачої жінки. Кому це приємно?

Так, трохи поспівчувавши Олені, уточнивши, що з цього приводу думають лікарі, ми розійшлися. На душі залишився неприємний осад. Адже вік уже пристойний, час летить швидко, а дочок у мене немає. Ніхто не застрахований від старості, втрати руху та пам’яті, інших неприємностей.

Що робити, якщо батьки злягли?

Відразу ж подумалося, чому у нас не розвинена мережа закладів, де можна чекати своєї смерті та при цьому не сидіти на плечах дітей. Або як в Італії, де наші співвітчизники заробляють на догляді за людьми похилого віку. Дуже не хочеться, щоб мої діти витрачали роки на просиджування біля ліжка матері, пошкоджене маразмом, замість того, щоб почитати книгу або відпочити. Але не кожному доглядальниця по кишені в нашій країні.

Якщо пенсії не вистачить на доглядальницю, єдиний для мене варіант — молити Бога, щоб не доживати до такого стану. Але …

Різні думки зустрічаються з приводу догляду за лежачими батьками. Пам’ятаю, як засуджували одну мою сусідку, що не змогла сидіти біля батька, тому що треба було допрацьовувати до пенсії. Дочка наймала доглядальницю (дозволяли матеріальні можливості), але знайомі засуджували, що чужа людина не зможе приділяти належної уваги. Батько лежав не один рік.

Звичайно, шкода немічних батьків, кожного чекає така доля, але ж шкода і їх літніх дітей, які приречені сидіти у ліжку батьків невідомо скільки часу (Олені лікарі обіцяють, що мама може пролежати і рік, і п’ять років і краще їй не стане), які вже і не пам’ятають своїх дітей.

Щоб забезпечити гідну старість, в Україні працює мережа будинків престарілих «Срібний вік», такі будинки відкриті практично у всіх обласних центрах, дізнатись про наші філії наших пансіонатів можна за вказаними номерами.